Як я видерся на Такао-сан

Окєйно, з розповідями про фестиваль покінчено, але день був довгий (в кінці дня гугль фіт нарахував мені 22К кроків), тож все так просто не скінчилося. Я прибув на станцію Такао-сангучі (Takaosanguchi, 高尾山口駅). Колеги казали, що десь там має бути підйомник на гору. А зважаючи на те, що десь було о пів на третю, то скористатися благами цивілізації ну дуже кортіло.
Вивчення гугльмапи привело мене до підйомників. На вибір були або кресельця на підвісі (канатка), або вагончик фунікулера. Об'єднувала обидва варіанти епічна черга. Я навіть фоткати то фсьо не рішився. Подивившись на жаждучих зрєлищь японців я вирішив хоч троха прогулятись по околицях (на пєший підйом також валила така досить плотна зграя і брати участь у цих пінгвінячих демонстраціях я щось не хтів).
Сфоткав схемку маршрутів на телефона, тай пішов де мало люду сунуло. Дорога була асфальтована, досить широка, тож "нічого не предвіщало", як то кажуть.

Якось внєзапно дорога скінчилась і почалась така собі тропка. Але люди йшли, то й я пішов далі - цікаво ж. 

Проводжали всіх традиційні прихрамові гноміки (чому їх так багацько і де їх Snow White - не питайте).

Тропінка була отака, я б сказав - досить пристойна (особливо якщо порівняти з маршрутами на Говерлу). 

Отам нагорі кабелі, то так щоб було зрозуміло - не зважаючи на дику природу там час від часу трапляюцця стовпи з ліхтарями, тобто зрозуміло що цивілізація десь є неподалік.

Команда японців йде попереду. Якщо хтось впаде - я буду знати, що далі йти не можна. 

Коріння круто переплітається та вилазить зі скелі (під ногами скеля з нетовстим шаром родючого грунту насправді), інколи це заважає, інколи це як додаткові сходинки

Наліво-направо така собі дика природа 

Корінці сторчать дуже красиво 

Струмочок тече (багацько японців було в трекінговій водозахисній обувці, які ж вони мудрі люди). 

Інколи тропинка так себе веде, що дві людини не розійдеться. Тоді один прискорюється, проходить звуження, каже сумімасен (вибачається, що затримав іншу людину). Той що пропускає каже дозо (будь ласка). О, ще цікава штука - на цьому маршруті всі хто зустрічались - здоровкались, тож довелося потренувати конічива. 

Пам'ятаєте про мудрих людей? Частина маршруту проходила по руслу струмка, що нібито й висох (по коліна в воді брести не треба), але все ще тече, тож є де поплигати (а також послизнутись і впасти сракою у воду, добре що мене ця участь оминула).

Десь хвилин за 60-70 після початку маршруту я побачив оце (досить довга й монументальна дробина).

Пройшов метрів зі 100 нею і так мені захотілось вернутись назад. Але згадав, як весело було по камнях плигати та й зрозумів - краще мати надію на те що з вершини буде нормальний спуск.
Коли вже повністю видерся, то щастя булі повні штані. І я дуже добрими словами згадував жіночку, що подарувала мені в магазині літрову пляшку води, коли я купував в неї морозиво. Без води був би гаплик, а сам не купив бо наче й не збирався дертися.
Коли ліз по маршруту, темно було - капець. Як вибрався на гору, виявилось що ще день :)

На горі є декілька обзорних майданчиків, але кількість японців на них така велика, що сфотографувати чистий обрій - майже неможливо. Ось декілька кадрів, що вдалось зробити.

Також на горі є храм (Takaosanyakuoin, 高尾山薬王院), я навіть не буду намагатись це вимовити. Про нього буде в наступному пості :)