JR Rush. Піша подорож по слідах Годзілли

Світлина задля привернення уваги :)

Є в Японців така цікава та непереборна тяга до печаток. Це виглядає малозрозумілим, але досить нав'язливе, ментально нестійки особі можуть захворіти. Тож, сінопсіс.


Кожен японець має особисту печатку. Коли йому виповняється 20 років, він здобуває право купувати алкоголь та отримати посвідчення курця (така особлива картка, тіко з нею можна в автоматі купити собі цігарок, немісцеві потерпають :)). Також він валить у лабаз та обирає собі на стенді печатку зі своїм ім'ям. На зовні - як контейнер для помади. Функціонально - замість нашого підпису використовують.

Це на рісітто стояло, що я отримав коли купував квиток з аеропорту. Імен оригінальних не дуже багато, тож 95% японців легко знаходять іменну печатку у будь-якому магазі. Ті що мають батьків з багатою фантазією змушені звертатись до майстрів за індивідуальніим проектом.
Цими іменними печатками історія не завершується. Манія на печатки дууже велика. І вона знаходить своє вирішення. Майже всі визначні місця мають свої печатки. Майже всі японці мають спеціальні блокноти, куди ставлять печатки "тут я був". Це дуже схоже на стару традицію "відправити собі листівку з того місця, котре ти відвідав". Але дуже массове, наприклад на початку цього посту - печатка з Акіхабари, біля магазинчика, де ляльками барижать.
Кожна станція JR має свою особисту печатку. Тобто на кожній станції є такий особливий стенд (зазвичай біля білетних кас). Кожний бажаючий може підійти та й поставити собі печатку у блокнотика. Відмітитись.
Час від часу запускають спецові акції, пов'язані з якоюсь видатною подією, і на обраних станціях встановлюють окремі стенди, де можна проставити якусь незвичайну тематичну печатку. І запускається процес, святий для кожного японця, можна постояти в черзі :)

Цього разу тема була - японські фільми про гігантських тварюк. Я добре знав з тих тварюк лише годзіллу, але виявилось що епос дуже багатий. Його вистачило на 77 станційних печаток.
Спочатку, я послухав свого колегу, який розповів мені казочку про "обійти всі станції Yamanote line за один день" і вирішив повторити це досягнення. Ввечері я зрозумів що це дещо схоже на "навколо світу за 80 днів", але до того ще було 37 тис кроків (як люб'язно підказав потім мені телефончик).
Взяв я камеру, журнальчик (є окремий журнальчик з помітками - на якій станції що потрібно шукати) той почимчикував за печатками пішки. Ті хто стежать за мною у Swarm мабуть бачили фотки потипу такої

Це я відмічав свіжу печатку на кожній станції під час чек-іну. Але мені цікаві не тільки печатки, а все що навколо є незвичайного.Наприклад - автомат для продажу цигарок.

Червоним обведено місце для прикладання отого самого посвідчення курця. Без нього - смоктати будеш лапу.
Ось крупніше, щоб прайси можна було зацінити

Десь біля $4 пачка. Якщо вирішив себе травити - цей вибор повинен бути відповідальним :)
Іноді я граюсь у "здогадайся що се значить", тут для цього дофігіща можливостей. Наприклад, оця вітрина закладу. Одразу кажу - то не спортзал. На лікарню також не дуже схоже.

Рибне місце. В будь-якому контексті. Три поверхи, а я ще ні разу туди не зміг потрапити. Кажуть немає місць. Можливо, вони не бажають обслуговувати гайдзінов? (це, доречі, не дуже культурне слово, навіть самого себе так називати - неможна)

Це більш традиційного для Японії виду ізакая (гендель - точний переклад, те місце куди всі приходять пити, ну й щось на закусь також можна знайти, але обідати туди ніхто не ходе, то глупо).

Японська мода - це жестяк, зйалт би тут писяв окропом безперервно

Якось він на мене підозріло дивиссі. А потім так сталося що я в туж тайську забігаловку що й він потрафив.
Токіо - то суцільні кам'яні джунглі з індастріал присмаком.

Але люди дуже вічливі :) Допоки я це знімав в мене за спиною стояла вантажівка і приречено чекала допоки я свою цікавість задовольню. І не бібікнув навіть.
Якби то було в нас, я б сказав - говновізка. А тут мабуть - хитрий асінізаторський винахід.

Нінзя-велосипедист :) Мене чесно кажучи заворожує техногенна направленість пейзажів. Все не круто-космічно, як у фантастичних фільмах, а так - утилітарно-брутально. Але функціонально.

Оком можна відпочити у каналі :) Але мені здається що то таки річка, забрана в бетон. І досить "ароматна".

По дорозі мені траплялись ілюстрації на тему "що бува з тими, хто пагано вчився в школі"

Змінна обувка, транспортний засіб. Чому б ні?
Це - ще одна моя гастрономічна мрія. Біля Акіхабари є 10-поверхова "м'ясна вежа". Там на 10 поверхах заклади, де можна м'яса гарно попоїсти. Від закладів швидкого харчування і "сімейних" до високої кухні. Зараз якась компанія чудернацька - ніхто не розділяє моєї любові до експериментів, а самому - зле.

Акіхабара відома не тільки/не стільки своїм Electric city (то майже як наш радіоринок), де є гіганти по типу Yodobashi з свытовими прем'єрами та маленьки контейнери з хламом. Ще там культове місце тусовки фріків. Та багацько крафту для них. Наприклад ляльки.

Якщо комусь здаєссі що то дитячі, можу навести крупніше

Там таких гарнюнь - безліч. І це я ще досить цензурне знімав, є набагато горячіше :)
Потім я пішов до Уєно, оминаючи скарбниці кришталевих куль

та чудернацьких плетених коників

Крафтят тут непогано. Але везти таке дуже моторошно.
Знов хотів наголосити. Судячи з частоти потрапляння у вічі спортивних магазинів, найпоширеніший спорт - гольф :)

Але я допоки ще жодного поля не бачив.

Далі буде :)