JR Rush - 2. Піша подорож по слідах Годзілли (закінчення)

Хто хоче дізнатись "якого біса він ото тусить по тим кундракам" йде сюди. Одразу тре відмітити, що пішодралом мені вдалось пройти за день (з 12 годин десь) таким маршрутом:

Kanda (神田) - Akihabara (秋葉原) - Okachimachi (御徒町) - Ueno (上野) - Nippori (日暮里) - Nishinippori (西日暮里) - Tabata (田端) - Komagome (駒込) - Sugamo (巣鴨) - Otsuka (大塚) - Ikebukuro (池袋) - Mejiro (目白) - Takadanobaba (高田馬場) - Shinokubo (新大久保) - Seibushinjuku (西武新宿) - Shinjuku (新宿). 16 станцій за 12 годин.

Що я маю зауважити. Пішки то було не дуже цікаво :) Від Канди до Уено я вже раніше подорожував, тож нічого нового не було. В Уено - привабливий парк, але вже вечоріло, тож фотки були не таки вже й яскраві. Але таки є що зацінити. Наприклад - бабця з собачкою (на руцях тримає). Друга собачка що до неї мчить - від дідка, тож отак вони й гуляють парком, кожний зі своєю собачкою. Що ще старим робити?

 Тут якесь левове страховидло. Ще буде пост про скульптури, це так - окремі приклади допоки що.

 Це - загадка якась. Якщо хтось допетрить, що то мо бути - повідомте мене, будь ласка. Я не вгадав. З іншого боку виглядає так само невиразно.

Ще приклад мистецтва. Те що видко позаду - то є найстаріша в Токіо музична школа. Також поряд - домівка її засновника. Якось всі ці скульптури можуть бути з цим пов'язані, але що ці близнюки символізують - загадка є.

 Це - історичне місце, звідки починались дороги у всі боки старовинної Японії. Мені казали, що їх було п'ять, тутко побільше намальовано.

 Коли не видко, я ось зблизька запєчатлєл.

Японці дуже спортивні. І полюбляють тваринок. Я себе на скакалці не дуже-то уявляю, а тут се норма.

 Типові вулиці. Це на підході до Нішініппорі (західний Ніппорі здається перекладається). Обмеження 20 км/год, тротуарів - зась.

 З місцями для парковки теж не дуже вдало все. То маленькі машинки користуються попитом. Загнав під крильце - немає проблем.

 Полюбляю кабелі. Коли в нас кажуть "безлад, тре впорядкувати", то ті хто так волає ще не були на азіатщині ніколи :) Жовті обгортки - звичайне маркування щоб здалеку було видко.

 Отак виглядає трушний магазин Панасонік в себе на батьківщині. Квіточки, отета всьо.

 А це - квітковий магазин. Щоб відрізнити від магазину електроніки потрібно зазирати всередину.

 О, то місцеве "Личаківське". Дуже старе кладовище, деякі постаменти дуже епічні.

Для розуміння розмірів - знак зліва метри три заввишки. Тож стела - 5 чи 6, здоровенька могилка.

 На кладовищі є кобан - поліцейський відділок. Біля нього стенд про досягнення та "їх розшукує міліція".

 Зачотні картинки. Чотаржу.

 Яке кладовище та й без воронів. Тут вони такі, вгодовані.

 Ворота до храму. Вже поміж домами, але ще неподалік від цвинтаря.

 Це вже під звичайним домом. Наша тяга до гноміків або лелек на ділянках попід домами поряд з японською тягою - забавка.

 Шінкансен. Це вже Табата, котру я обіг пару раз, допоки не знайшов вірний вхід де є печатка. Вечоріє, дощик накрапує - буе.

 Я так вважаю, що це - чудернацька лава. Така, з масажним ефектом :)

 Я таке вже раніше бачив. Виглядає як квіти, але то якись різновид капусти мабуть. Декоративний. Тре загуглити.

 Переїзд JR колій по землі без естакади або тунеля - то рідкість, але таки трапляється. Коли потік перехожих дуже малий.

 Клюб! Я майжи туди не завалив, бо накрапувало вже добряче.

 Місцева поліс схопила якогось волоцюжку, поставили його на коліна та обшукували його сумки. Екшенб аднака.

 Виявляється в макдаку є доставка. Ви колись чули?

 Це на рибному ринку якихось гадів побачив раніш небачених. Зафотав.

 Ну й магазин з роверами.

За результатами пішого проходу стало зрозуміло, що обійти всю кільцеву лінію Токійського JR може й можливо, але дуже важко. Кажуть, що все що обведено цією лінією - то цивілізація, все що поза межами - дикі землі. Мені здається, що обведено забагато. Десь з Нішініппорі до Ікєбукуро зовсім нема на що дивитись. Єдине - станція Отсука веселить своєю назваю. На Ікєбукуро багацько магазинів та разважальних центрів. Дуже контрастує з навколишнім середовищем. Далі до Шінджюку вже нема лиходійства, все типове токійське. Нічого не фотав, бо дощара лупив шокапєц.
Вирішено було подальший збір печаток проводити вже не пішки, а на поїзді. Ще будуть фоти :) Чекайте.